Мета. Ознайомити учнів з найвідомішими українськими народними танцями та історико-етнографічними характеристиками, вивчити їх елементи, визначати роль танцю в житті українського народу; розвивати відчуття ритму, чуттєво-емоційну сферу; виховувати  повагу до українського традиційного танцю.

Українська пісня – це душа народу. Але й у танцях українці завжди були та є завзятими. На святах або після того, як добре  попрацювали, збиралася  молодь, щоб  відпочити. А  кращий  відпочинок – це  добра  пісня  або  веселий запальний  танок.

Танцювальне мистецтво сягає  своїм  корінням глибокої давнини.

Наші пращури свої емоції та почуття намагалися передати рухами, імітуючи поведінку тварин і птахів.

Згодом танці стали складовою частиною магічних обрядів та ритуалів, які вони виконували перед полюванням, збиранням врожаю, битвою з ворогом.

Український народний танець, як і решта видів народної творчості, розвивався протягом усього історії українського народу, збагачуючись новим змістом і своєрідними виразними засобами. У ньому знайшли відображення радість творчої праці, героїзм боротьби, і велич перемог, задерикувата веселість, м'який гумор та інші риси, властиві українському національному характеру.

Розвиток культури кожного етносу і формування її особливостей пов’язані з природним середовищем та способом господарських занять населення. Кліматичні, біологічні та географічні фактори, сусідство з іншими націями, історичні події, що протягом тривалого часу відбувались в Україні, впливали на духовний світ людини, характер, темперамент народу.

На цьому шляху культура українців зазнавала впливу інших народів, її елементи перехрещувались, сплітались й перемішувались. Усе це український народ перетопив у вогні свого існування і силою своєї уяви відобразив у народній творчості. Урізних регіонах сформувались певні особливості побуту і традиційної культури. Навіть серед одного етносу можна побачити групи, кожна з яких має своєрідний побут і культуру. Спільність і однорідність їх локальних особливостей стали основою для визначення окремих етнографічних груп і регіонів. Вони, будучи складником єдиного цілого, маючи спільну територією, мову та звичаєву структуру, воднораз створюють розмаїття української культури, впливають на ментальність нації. Бойки, гуцули, лемки, поліщуки, степовики – етнографічні групи України.

За історико-етнографічними характеристиками українські народні танці поділяються на 3 основні регіони: Центрально-Східний, Північний і Західний.

До першого регіону належать Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Слобожанщина, Сумщина, північні регіони Донецької області, Дніпропетровщина, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Кіровоградська, Одеська області.

До другого регіону належать північні регіони Київської, Сумської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської областей.

До третього райони Гуцульщини, Закарпаття, Рухівській район, Львівська область і Лемківщина.

Класифікація та характеристика українських народних танців багато в чому залежала від регіону України. Більш детальна класифікація українського народного танцю за регіонами України представлена у таблиці.

Регіональна різноманітність українського народно-сценічного танцю, енергія яку він випромінює, доступна мова, геніальність його творців і виконавців принесли йому заслужену славу у всіх країнах світу, що внесло його до світової скарбниці національних культур сучасного мегакультурного розвитку. У всесвітній скарбниці хореографічної народної творчості український народно-сценічний танець займає значне місце, особливо починаючи з діяльності талановитого популяризатора українського народного танцю за кордоном, В. Авраменка.

Джерела:

Український танець: жанри та види https://ru.osvita.ua/vnz/reports/culture/10589/

Класифікація українського народного танцю за локальними регіонами України