Пам’ятаєте мультик про трьох бравих парубків, що ледь не всі види спорту перепробували? І футбольного м’яча ганяли, і на Олімпійські ігри потрапили , і в хокей грали. Та була така гра, в яку хлопчаки ще за часів Богдана Хмельницького бавилися. Чули про ковіньки? МаліОК розповість про стародавні українські народні гри.
В ковіньки можна грати хоч увесь день на широкому вигоні. Тільки треба здобути чотири елементи забавки:
- зігнуту знизу палицю на кшталт ключки – ковіньку;
- найзвичайнісінький кілок – цур;
- м’яч із вільшини, камінчика, свинячого хребця – опука;
- гурт жвавих хлопчаків від 4 осіб.
Гра дуже схожа на хокей. За кілька метрів від краю ігрового майданчика вбивають цур – виходять імпровізовані ворота. За 10-15 метрів від воріт малюють лінію, від неї гравець-нападник гонить м’яча до «воріт». Нападники мають підігнати опуку до кілка і торкнутися його, а команда захисників має завадити. Якщо опука все ж підлітає до цура, то команди міняються ролями.
В ковіньки треба грати з честю та за правилами, як заведено в будь-якій спортивній грі. Не можна підіймати ковіньку вище пояса, бити суперників по руках та підставлять підніжки.
Народна гра збагатила Словник Бориса Грінченка фразеологізмом – «на руку ковінька». Як ви вважаєте, що він означає? Напишіть в коментарях!
Джерело: https://www.facebook.com/tvseriesmaliok/photos/a.1206803939378715/3326930754032679/?type=3&__tn__=-R
