П`ятниця, 2019-11-15, 11:54 PM
Вітаю Вас Гість | RSS

Миргородська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7

Меню сайту
Про школу
Випускникам
Влітку
Гаряча лінія
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 28
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
Головна » 2018 » Березень » 21 » Богаєнко Софійка, зайняла І місце у першій віковій категорії у загальноміському конкурсі «Молоді літератори Миргорода-2017»
7:34 PM
Богаєнко Софійка, зайняла І місце у першій віковій категорії у загальноміському конкурсі «Молоді літератори Миргорода-2017»

Богаєнко Софійка, зайняла І місце у першій віковій категорії у загальноміському конкурсі «Молоді літератори Миргорода-2017» присвяченому Всесвітньому дню поезії та Міжнародному жіночому!


Душа дитяча хоче миру

Пригрівшись під ковдрою, лежу тихесенько, очі зовсім не хочеться відкривати. Збоку посапує, схлипуючи, моя подружка Дарина, а в ногах ледве чутно муркоче пісеньку кицька Бася. Гримнуло, щось знову гримнуло. Чую тихе шепотіння бабусі: "Боженько, милий, дай сили діточкам, закінчити цю кляту війну, збережи та захисти онуків, хай згине ірод-супостат, що наслав на нас цю біду"...

Знову гуркіт, і на обличчя неприємно сипонуло, наче піском. Відкриваю очі, а наді мною сіра потріскана стеля з малесенькою мигаючою лампою. Знову гримнуло ближче, заплакала Даринка та, притиснувшись до мене ближче, прошепотіла: "Я боюсь, боюсь!". Бабуся піднялась із колін, огорнула нас надійними материнськими крилами-руками до свого серця й промовляла: «Боженько. спаси, захисти нас, а ви, янголята, не бійтесь, Боженько нас обов'язково почує. Помоліться Йому від щирого серця, як я вас навчала». Ми з Даринкок. склавши руки перед собою, заплющили очі тремтячим голосом промовляли молитву. "Отче наш, еже і си на небесах, да святиться ім'я твоє…".

У цей час, у небі піднялась страшна безпощадна хурделиця війни. Даринка заплакала. Вона ще зовсім маленька їй тільки 5 рочків. А я не буду плакати, бо вже доросла, мені вже 6 ,скоро стану школяркою. На стіні висів старовинний годинник, бабуся його береже, адже це подарунок покійного дідуся. Майнула думка: швиденько підійти до нього, заплющити оченята та перевести стрілки далеко-далеко вперед; і ось все закінчилось і ми з подругою весело побігли до саду. Але ж ні, страшний гуркіт-мріями не здолати.

Настала тиша. Десь ледве чутно крик сполоханих птахів. Ми встали. Швиденько, повечеряли. Холодна пшоняна каша не хотіла ковтатись, бабуся потрусила скибочку змоченого хліба цукром – це були найсмачніші цукерки.

У підвалі було дуже сиро і холодно, тож бабуся сказала, щоб ми знов залізли під ковдру. Лягла поряд. На лежаку було твердо і не зручно, але тепліше, тож ми принишкли та лежали тихо. Даринка вже який раз запитала чи скоро прийдуть татко і мама. Бабуся погладила її по голівці та сказала: "Сирітко маленька". Відчула як на руку падали теплі краплини бабусиних сліз. Теж почала схлипувати, бо знала що означає, це ще одне страшне слово: вона вже ніколи не побачить своїх батьків.

– Не плачте, бабусю, не плачте, он я вже не плачу, і Даринка теж. Витираю малою долонею посноване павутиною зморшок бабусине обличчя. - Та я вже не плачу, то серденько тужить. А ти заспокойся все буде добре, прийде мир на нашу рідну землю у Ще твій дід проганяв німецьких загарбників - переміг, а зараз татко твій пішов "путінського" нелюда виганяти.

Настала ніч, заснути ніяк не могла. Бабуся подумала, що я сплю, вона встала і знову до старої ікони, що стояла в кутку на маленькому столику.

Уже давно не стало світла, а біля образа горіла маленька свічка. Під тиху бабусину молитву я почала згадувати те минуле життя, життя до війни. Наш новий будинок. Високий, світлий з великою верандою, обсадженою квітами дбайливими маминими руками. З ранньої весни і до пізньої осені наша оселя наповнювалась пахощами та буяла різнобарвною красою.

Я приносила в садочок найкращі букети. І коли мене вихователі запитували "Іринко, а де ти взяла такий чудовий букет", – я гордо відповідала що це мамині квіти.

Я ходила у старшу групу садочку, старанно готувалася до школи, виводила на аркуші букви. Інколи татко насміхався, що я шкрябаю як курка лапою. А мама захищала і говорила, що в мене все вийде, якщо не хорошу тітку Лінь від себе прожену. Вивчала алфавіт, правда, читати я вміла зовсім трішки. На випускний бал мені купили чудову сукню, білу, неначе хмаринка та білі, лаковані черевички.

У вихідні дні ми їздили в село до бабусі Надії допомагати. От тільки мене вона балувала: "Нехай іде бавитись з дітьми, нагулює апетит, а роботи на її вік ще вистачить" Батьки заперечували: "От виросте ледащо, і буде байдикувати по життю".  А бабуся говорила, що я хороша і такого не станеться.

А ще я пам'ятаю коли в 5 рочків на ціле літо мене залишили з бабусею. Ми годувала курочок, кроликам давали травичку, пасли гусеняток. Бабусина шевченківська хата стояла під лісом. Дідусь із бабусею збудували її за «царя Панька». У ній було так прохолодно жарким літом і так тепло взимку. Старенька бабуся, від якої віяло добротою, старенька хатинка, у якій пахло пирогами і цілющими травами. Ми всім сімейством сідали за стіл. Навіть старезний лінькуватий чорний кіт Василь сідав під стіл та смачно пив, бабусею налите в блюдце молоко. Татко сміявся: "Мамо, що ж ви так над котом знущаєтесь, він уже такий товстезний, що і мишу не наздожене". А Василь від задоволення муркотів та мружив свої гарні зелені очі. Ще ми привозили нашу кицьку Баську. Василь вів себе як господар погордо поглядав на неї, але і не сварився, а Бася не звертала на нього ніякої уваги. Бабуся часто розповідала нам історії, що траплялись у дитинстві з татком, а він удавав, що сердиться і говорив, що бабуня "підриває його авторитет".

У животі по-зрадницькому "завило", страшенно захотілось їсти. Як же смачно готувала матуся. Мене як магнітом тягнуло на кухню. А там смачно парував борщик, свіжоспечені пампушки... Ось прийде мир і я навіть свою не улюблену гречану кашу буду їсти по дві порції. Ні, не думати , не думати про їжу.

Татко, таточко, татусю, як же я за тобою скучила. Пам'ятаю, як ти підіймав мене міцними руками високо-високо і підкидав... Мені було так добре і весело. Мама гримала "Дивись не впустити дитя". А татко всміхався: "Та я свою кровинку, красунечку втримаю і завжди підтримаю, завжди.." Де ти зараз? Де? Бабуся говорить, що ти захищаєш нас від російських антихристів, воюєш.

Та по телевізору солідні дядечки розповідали, що у нас конфлікт із Росією, але у нас у садочку були дітки росіяни і українці і ми дружили. А коли конфліктували, то наша вихователька ставила нас у куток, а потім ми просили один в одного пробачення і мирились. Ми не воювали. То, може, і цих нехороших дядів поставити в куток. От тільки, де взяти дуже сувору виховательку, яка б це зробила.

А ще в бабусі на даху старої клуні жив сич. Він щоночі угукав, а коли ми останній раз приїхали, сказала мамі, що той почав слізно тужити. Ох чує птах і її серденько біду.

Бабуся думала, що у птаха душа її коханого Тараса, а він був дуже добрий. Щасливе життя прожили вони з бабусею. Та рани війни забрали його дуже рано .

Коли ми жили ще в своєму будиночкущісля обстрілів по вулиці проходили і проносили поранених. Це було дуже страшно. Хто ці солдати були - наші не наші, але їм було боляче. І я. мала, не можу зрозуміти, навіщо, навіщо вони вбивають один одного .не розумію цієї жорстокої гри. Раніше, у тому щасливому дитинстві. ми з хлопчаками часто грали у "войнушку" іграшковими автоматами. Стріляли один в одного, помирали, оживали, це було весело. А зараз, я знаю точно, що ніколи не буду грати у війну, бо вона страшна, сіра. Там люди не оживають. І фільмів про війну не зможу дивитись. Хочу казок, яскравих казок, де добро перемагає зло, де будуть феї, велетні і за допомогою чарівної палички будують замки. Я б дуже-предуже хотіла за помахом такої палички побудувати будинки на нашій зруйнованій вулиці, щоб вона повернула моїх друзів, начаклувала, щоб усі дітки мали батьків, щоб сльози були тільки від радості щоб... Гарно так мріяти. Уже, мабуть, пізня ніч, а я не сплю. На горі затихло, і тільки чути далекі вибухи та стрекотіння автоматів. Але вони нам не страшні.

Ранком повернеться мама, яка пішла домовлятись про наш від'їзді з цього "пекла". От тільки раніше вона говорила, що тут не дім, а райське місце де панує щастя. Коли я мами запитала, чи ми повернемось додому, вона міцно мене обняла: "Повернемось, обов'язково повернемось. Прийде мир і тато, відбудуємо свій будинок, і знову я насаджу квітів". Мама прийде, вона не може не прийти до нас. Буду за неї молитись: "Боженько, не повертай мені іграшок, навіть мого чудового платтячка не потрібно, забери найулюбленішу ляльку, тільки допоможи мамі, спаси тата, захисти маму, бабусю, дай нам миру, почуй мене, малу, я дуже, дуже тебе прошу"...

Категорія: Шкільні новини | Переглядів: 140 | Додав: mirgorodschoolseven | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук
Календар
«  Березень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Свята та події
Календар свят України. Мова ділового спілкування
Шкільний YouTube
Новини
Вхід на сайт

Copyright MyCorp © 2019
uCoz