Тривалий час Панас Якович не розкривав свого літературного псевдоніма. У листі лікарю Івану Зубковському писав: «...багато моїх знайомих знають, хто такий «Панас Мирний», але я за життя свого не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним тих прославлянь, які створилися навколо імені Мирного».
«Ні, не хочу тієї слави, їй-Богу, не хочу. Вся моя слава – Україна», – говорив Панас Мирний (Рудченко).
Слухайте до дня народження письменника роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та оповідання «Лихі люди»: https://bit.ly/39ZQCKw
8 год ·
Твори ПАНАСА МИРНОГО, день народження якого відзначаємо сьогодні, відображують живу розмовну мову Полтавщини другої половини ХІХ ст. Лексику, що її вживав класик, добре знали його сучасники, проте сьогодні її розуміють далеко не всі.
Чи відомі вам значення цих слів?
ГАМАЛИ́К: «— Та хай йому цур! Ходімо... а то ще тут по гамалику заробимо» («Хіба ревуть воли…»).
ДУХОПÉЛИК: «А староста, незважаючи на духопелики, ухопив вареника в зуби, розіпхав танцюристу молодіж, крикнув: “Грай, музико!”» («Хіба ревуть воли…»).
ЗАВЖДÉННИЙ: «От і почалось завжденне, на перший раз для дітвори любе призвичаювання. Перше-наперше — скотинку пасти, товару доглядати...» («Хіба ревуть воли…»).
КОВБÁНЬКА: «Христя глянула на руки, позеленені квітками, і прихилилася спершу помити їх у ковбаньці» («Повія»).
ЛЕВÉНЕЦЬ: «Кругом Україну облягло панство, позалазило в саме серце — і, як те гайвороння, шматувало її полумертвий труп... Зажурились наші левенці — та вже було пізно!..» («Хіба ревуть воли…»).
НАÓПАШКИ: «Христя мерщій за кожушанку, хапаючись накинула її наопашки та чимдуж побігла з хати» («Хіба ревуть воли…»).
ОБЛÓПА: «Облопа! п’янюга!» — трохи не крикнув Проценко, та тільки засовався на стільці» («Повія»).
ПОПЕРÉДНИЦЯ: «Лице молодиці біле та повне, одяг хоч простий, так пишний, тонка сорочка штучно мережана квітками, червчата плахта з голубою попередницею» («Повія»).
РОЧИ́СТИЙ: «Ішлося вже до Різдва. Рочисте свято клопотало кожну сім'ю своїми споконвічними клопотами. («Хіба ревуть воли…»).
РУЖИ́НЕЦЬ: «Любила я у блохи грати, як була ще дома, — і невеличкий ружинець покрив її білі щоки» («Голодна воля»).
СÍЛЬКІСЬ: «Сількісь і пташкам — відкіля береться їх живність: куди оком не скинь, де не приткнись — всюди її багато» («Морозенко»).
ЯРМÍС: «Безнадійно вона плелася все далі та далі, зазираючи, як та приблудна собака, то в одні ворота, то в другі, чи не відчинена де хвіртка, чи немає де захисту, щоб до світу перебути. А там вона знайде ярміс» («Повія»).
ВІДПОВІДІ (читати справа наліво):
койишаз, яцилитоп — КИЛАМАГ
мокалук раду — КИЛЕПОХУД
йинсачкясвоп — ЙИННЕДЖВАЗ
ірезо, іцчір в амя, ецсім екобилг — АКЬНАБВОК
кобурап йижуд йикосив — ЬЦЕНЕВЕЛ
ивакур в икур ичюувосв ен, ічелп ан ишвуникан — ИКШАПОАН
арежанен — АПОЛБО
хутраф — ЯЦИНДЕРЕПОП
йинчірощ; кір ан зар єавуб йикя — ЙИТСИЧОР
ьценя’мур — ЬЦЕНИЖУР
ежудйаб — ЬСІКЬЛІС
ащивонатс огонтуркс із діхив — СІМРЯ.
